13.10.2015
Понад десятиліття за доброго почину пустомитівських освітян і тодішнього їх головного роботодавця Михайла Брегіна щороку на День вчителя збирали на пошанування і подячне слово ветеранів праці. Це було офіційно. Неофіційно - в багатьох містечках, селах, райцентрах чи не найзгуртованіша частина нашої інтелігенції – вчительство, навіть поза стінами школи не забувають один одного. Вони, попрацювавши кілька десятиліть сівачами доброго і вічного, не можуть не віддавати шану своїм рокам і своєму багатству – збираються на День вчителя на свої професійні побачення.
Близько десятиліття їм назустріч і на підтримку їх ініціативі йде обласна галузева профспілка, мотором добрих справ якої є Марія Яцейко та голова Ради освітян-ветеранів Люба Ривко.
На святкове побачення в залі обласного департаменту освіти і науки, скаже Марія Григорівна, чекали чотири десятки колишніх керівників та профлідерів освіти районів, міст, обласного центру, прибули 27.
Не так давно діючі керівники обласного управління освіти дякували за вклад у розвиток освіти Львівщини екс –начальникові Анатолію Максимовичу Вовку, спеціалістові Галині Лопушанській. Сьогодні – хвилина мовчання в їх пам’ять.
На жаль, не змогли скористатися спілкуванням зі старшими колегами нинішні керівники обласного галузевого департаменту.
Перед ними виступила представник департаменту соціального захисту Оксана Яковець. Її невеселі прогнози щодо зниження рівня соціального захисту вчителів і ветеранів праці – ймовірна відміна безкоштовного проїзду в приміських електричках, нібито адресна допомога на проїзд в місцевому громадському транспорті, на горизонті 2016-го не передбачається, принаймні виконавчою владою, повернення комунальних пільг освітянам та іншим пільговим категоріям громадян, - були ложкою дьогтю в діжці меду свята.
Голова Ради ветеранів освіти Львівщини Люба Федорівна Ривко попри таку «увагу» держави сказала колегам: треба допомогти, хто може, Оксані Степанівні та обласному управлінню соцзахисту, бо на них покладені нелегкі обв’язки щодо облаштування сімей вимушених переселенців зі сходу країни, а ми можемо внести людяну ноту тепла, допомоги і турботи про тих знедолених війною співвітчизників.
Настрою усім додала репліка начальника обласного управління освіти 80-х Галини Дехтярьової: « Колись ми були молоді і красиві, а тепер просто красиві ... душею і досвідом». Вочевидь, це й.помітила та оцінила керівник відділу проектів та реклами унікального в Україні навчально-реабілітаційного центру для неповносправних осіб, віком від 0 до 35 років «Джерело», Наталія Сіраджук та директор Анна Гайдучок. Вони запросили членів делегації ветеранів освіти до співпраці, поділитися своїми баченнями проблеми і багатолітніми напрацюваннями. До цього спонукали поважні факти: тут успішно, як тільки вийшла на «заслужений відпочинок», колишня начальник міськвідділу освіти Львова Катерина Гороховська, віддавала тут велику частку волонтерської праці. І сьогодні члени освітянської ветеранської делегації виявилися небайдужими: задавали чимало запитань, захоплювалися сподвижництвом своїх колег.
В автобусі, по дорозі до пам’ятника Андрею Шептицькому, поважні освітяни, колишні профлідери не переставали ділитися спогадами, розповідями про здоров’я, свої нинішні справи, сім’ї, здебільшого, освітянські.
Голова Ради ветеранів нагадала про те, як на Турківщині здавали будинок для вчителів, а про опалення забули. То вона голову колгоспу і заврайво знайшла у « справах» аж на прикордонній заставі і свого добилася. Зауважила: « Я читала всі публікації про звітно-виборні конференції, Ви не написали, як нині з житлом у Старому Самборі?» (!!-авт).
Колишній завідувач райво Дрогобиччини Степан Макар додав: «Дотепер діють добрі почини в області Люби Федорівни. Зайдіть на сайт і побачите, що «Садимо сад України».
Минуле завідувача Трускавецького міськвно - 90-х років – Кіндрата Гаврильчика вона прокометувала так: добився додаткових двох ставок методистів і мав у місті дві школи, в яких вчилися 5 тисяч учнів. Я почула й таку згадку самого Кіндрата Корнійовича: « Моя совість не розмінювалася на жодні конверти. Коли йду нині трускавецькими вулицями, люди здалека знімають шапку».
Новопрбулий ветеран профспілкової праці з Франківського району Львова Ярослава Гапонюк встигає допомагати в усьому новому районному профлідерові: «вивезли нещодавно вчителів на природу відзначити професійне свято»,- поратися біля хворого чоловіка і впорядковувати свою дачу.
Екс- профлідери - зі Стрийщини Ганна Микитчак та з Львівської академії мистецтв Марія Лосик навперебій радісно розповідали, як спілчани не перестають телефонувати в будь-який час дня і вечора, щоб проконсультуватись і просто поділитись наболілим. Пам’ятають і люблять. Вочевидь, профлідери, як і представники деяких інших вибраних професій, пенсіонерами не бувають.
Про це вельми тонко сказав отець Роман у своїй короткій і змістовній проповіді після молебню в соборі Святого Юра, замовленого обласною галузевою профспілкою для ветеранів освіти і всіх освітян області. Його слова про педагагічну етику батьків і учнів, спогад про педагогіку свого батька та свою вчительку російської мови, з якою досі дружать з дружиною-однокласницею, надихнув і став приводом для фахових розмов усіх учасників того святочного духовного заходу. Квінтесенцією події стали щирі слова Люби Ривко, які висловила від імені колишніх трударів педагогічної ниви: « Ми кажемо «дякую своїй профспілці за те, що це професійне свято щороку, яке вона нам влаштовує, маємо за другий Великдень у році». Цей освітянський Великодень завершився традиційно за чашкою чаю в профспілковому Будинку вчених.
