16.05.2016
Львівський коледж телекомунікацій влився у ряди обласної організації профспілки працівників освіти і науки України. Його первинну профспілкову вже другу каденцію очолює викладач гуманітарних дисциплін – географії, вступу до філософії і психології, захисту Вітчизни та нового предмету, «людина і світ», Дмитро Васильович Фігурний. Цей широкий профіль набував у вишах та особливих практичних школах життя. До таких відносить і профтехосвіту, якої не обминув у власному навчанні.
Останні роки для цієї первинки були блукаючими, як і всі реформи, з року в рік оголошувані в державі. Тривалий час перебували серед зв’язківців. Галузь, в основному, матеріально, а також у питаннях працевлаштування, допомагала своєму професійному навчальному закладові. Згодом, після приватизації та оптимізації їм було не до навчального закладу. Тепер тут готують фахівців сфери телекомунікацій, Ай Ті-технологій. Потрапили згодом у підпорядкування Міністерства інфраструктури, профспілка знаходилась у якомусь невизначеному стані.
Коли прийшли в освіту, що найперше відчули – активну правову допомогу і, як мовиться, на своєму березі. «Реформи» ж не припиняються і дають тепер таке відчуття, що руйнується середня ланка освіти, професійна, зокрема, каже голова профкому коледжу.
У свої п’ятдесят вісім він – людина не лише досвідчена, активна, але й бувала у різних перипетіях, і постійно – на вістрі соціального життя. Здобував фундаментальну освіту, після сільської школи на Івано-Франківщині, у Львіському університеті імені Івана Франка, професійно- технічну - в Бучацькому радгоспі-технікумі. Вважає, що ці практичні знання, які дає середня професійна ланка освіти - прикладні, дуже потрібні. Вона формує для країни добрих фахівців, молодих людей, які здатні швидше знайтися в сьогоднішніх мінливих економічних умовах життя і на ринку праці.
Дмитро Фігурний пройшов війну в Афганістані, волонтерство у зоні АТО, опікувався бійцями 93 бригади. Всі знання йому в житті пригодилися, що називається, їх за плечима не носити.
Життєвий гарт, і то великий, потрібен, щоб працювати й у професійній громадській організації, у тому скупому правовому полі, яке їй відпущено, а треба добиватися ширшого, демократичнішого. Бо де, як не у профспілці, проявляється вплив народовладдя?
В коледжі працює з вісімдесятьма працівниками-спілчанами і чотирисотма студентами. Коледж підпорядкований Київському університетові. Тож головний правовий документ – колективний договір складає столиця, колектив коледжу доповнює його своїми пунктами додаткових соціальних преференцій студентам-сиротам, щодо покращення роботодавцем умов праці, преференції окремим професіям коледжу, що пов’язане з подальшим пенсійним забезпеченням. В опрацюванні нового колдоговору, орієнтації в освітянському і трудовому законодавстві отримують серйозну підмогу відділу соціально-економічного захисту та заробітної плати Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, яку очолює Марія Яцейко.
Головне – попереду. Є вимоги щодо змін в структурі коледжу. У 2017-му в коледж, чи як він тоді називатиметься, будуть приймати після закінчення 11 класів, отже для випускників – альтернатива з університетами. Для професійного закладу – не конче виграшна ситуація. Є вимога трансформувати коледжі в інститути, або понижувати свій статус. Перше передбачає для викладачів – написання і публікація в наукових виданнях протягом року трьох наукових робіт. Питання поставлено загально і непродумано. Не кожен викладач претендує на статус і роль методиста. Зміни в принципах фінансування коледжів – щонайменше 50 відсотків з місцевого бюджету, теж обіцяє непрості завдання для профспілки. Тож чимало надій покладаємо, продовжує Дмитро Васильович, на потужність і авторитет саме освітянської профспілки, на солідарність колег, які мають справді професійне розуміння. Гуртом легше говорити і з владою, і з роботодавцями, є більше шансів бути почутими не лише на благо певного сегменту української освіти, а й для блага країни, інтереси якої маємо відстоювати разом. Адже середня ланка професійної освіти забезпечує соціальну нішу для сотень тисяч соціально незахищених верств молодих громадян. А це справді складова сьогодення і майбутнього держави.
