17.02.2017

 

Нещодавно в американському науковому журналі «American Journal of Physics» вийшла у співавторстві стаття  Заслуженого вчителя України, іменем якого названа  мала планета у Всесвіті, буковинця Пауля Пшенічки. В статті йдеться про проблему, яку авторам не вдавалося розв’язати протягом понад двадцяти років. Про наш інтелектуальний потенціал, який закладається в середній школі, ведемо з ним розмову.

 - Пауле Францовичу, спочатку – ваше ставлення до такої громадської організації, як профспілка?

- Щодо профспілок, то на Львівщині народ "зубастіший", ніж на Буковині: був якось на вчительському форумі у Львові - народ там активний, це головний показник її якості.

 - Учитель світу живе в Україні, а ми шукаємо «уми» по всьому світу, запрошуємо до управління найвразливішими галузями своєї державної господарки людей з усюд, бува, й не питаючи документів про освіту. Звідки ота непевність у власних силах?

 - Немає нічого поганого, коли запрошуються фахівці з інших країн – це практикується у сучасному глобальному світі. Чи запрошуються варті того люди – це  питання якості саме наших управлінців. Менеджери високого рівня підбирають першокласних фахівців, кажуть японці, а менеджери другого сорту оточують себе низькосортними заступниками.  Є проста формула Тараса Шевченка: «Чужого навчайтесь, свого не цурайтесь».

Працюю з нашими дітьми і щодня переконуюся у величезному потенціалі наших людей. Переконаний: Україна увійде в десятку найуспішніших країн, якщо ми в освіті, як і в багатьох інших речах, не пробігатимемо своїх зупинок, здоганяючи інших.

 - Ваш метод проектно-орієнтованого навчання зацікавив світ у буквальному розумінні– лекції в університетах Прінстона, Цюриха, де вчився сам Енштейн, в Лондоні, а як у нас?

 - Я добре володію всіма освітніми технологіями, а проектно-орієнтованому методу надаю перевагу, бо дозволяє швидко вивести на життєву орбіту здібних дітей. Ефективність його базується на практичному і систематичному закріпленні отриманих знань і вважається у всьому світі однією з найвищих. Учні, які пройшли цю систему ще в школі, починають наукову роботу на перших курсах вишів, з другого-третього курсу практикують в солідних фірмах, закінчують університети за три-чотири роки. Головне, чого вчить проектний метод – вміння мислити, самостійно вчитися і взаємодіяти з однодумцями в команді. Потрібно розуміти, що проектна робота з учнями потребує великих затрат часу, в основному в позаурочний час, низько або зовсім не оплачується, а тому не дуже насправді поширена.

            Мені доводилося виступати з лекціями і майстер-класами у різних установах і перед різною аудиторією: перед вчителями з 42 країн світу і менеджерами компанії Інтел, в Національному університеті Сінгапуру, на міжнародних конгресах, перед науковцями, аспірантами, студентами-фізиками, в обговоренні проблем викладання фізики в Німеччині та спеціалізованих лабораторіях Америки.  Знайомий з багатьма ентузіастами (вчителями і науковцями) проектного методу в Україні, і в країнах Європи, Азії, Америки і можу сказати, що інтерес до цього способу навчання надзвичайно високий.

 - ... а з вашими підручниками в Україні не завжди легко пробитися до пересічної школи.  Що на заваді?

  - Ситуація з нашими підручниками, які написані в співавторстві зі Степаном Мельничуком, професором, доктором фіз-мат наук, майже анекдотична. Відгуки фахівців з вишів чи наукових лабораторій, або вчителів, як правило, позитивні. Відгуки деяких фахівців з Інститутів післядипломної освіти – просто нищівні і навіть пронизані ненавистю.  З одного і того ж приводу - діаметрально протилежні: задачі в підручнику надто складні - задачі в підручнику мають репродуктивний характер,тобто, надто прості.

Думаю, доступ в коло авторів, які приймаються, обмежений і ретельно оберігається. Щоб туди потрапити, потрібні особливі здібності. Мої учні навчаючись за нашими підручниками, які друкувалися чи друкуються у видавництвах «Агат», «Генеза» та «Букрек», показують високі результати на олімпіадах, турнірах і конкурсах на національному і міжнародному рівні.

                                               Куди подіваються розумники

 - Куди подіваються згодом ці діти –«розумники і розумниці», з переможними науковими проектами, з якими Ви представляли Україну в Австрії, США і на острові Балі?

 - Таланти знаходять собі застосування у всьому світі, головно там, де в них є потреба, доступ до хорошого обладнання, добре організована робота, достойна оплата праці. Працюють і в Україні та в рідному місті – вчителями шкіл, викладачами вишів – дослідниками, маючи  степені кандидатів, докторів наук, є й такі, що працювали за кордоном і повернулися.

 - Ви – координатор Міжнародної конференції молодих вчених, яка проводиться лише у столицях держав. Винятком стали Чернівці. Завдяки Вашій протекції?

  - Думаю, було враховано, що вихованці Чернівецького міського молодіжного наукового товариства «Квазар», яке мені випало заснувати і очолити - стало зразком в Україні, виконанано за 25 років понад 150 наукових проектів з фізики, екології, астрономії, інформатики, соціології та лінгвістики. Ми здобули 21 медаль, 112 дипломів на національному та міжнародному рівнях.

 -  Зі своїми юними науковцями фотографуєтеся з нашим прапором на фоні багатьох архітектурних пам’яток, кілька років тому майорів прапор України над Берлінським Рейхстагом. Як щодо переможного прапора інтелекту над  самою Україною?

 -  Так, наш прапор завжди подорожує з нами. Ми побували на учнівських конкурсах в багатьох країнах Європи включно з Турцією, двічі - в Індонезії, на острові Балі. В Індонезії в освіту вкладаються великі кошти – це країна з великими амбіціями, беруть приклад з Японії, Південної Кореї та Сінгапуру, які саме через освіту досягли високого рівня розвитку. Ми цей вектор декларуємо.

- Ваше ставлення до освітніх реформ в Україні. З чого почати?

- З початком незалежності в нашій системі освіти відбулися дві варті уваги інновації: створення профільних ліцеїв та гімназій та Малої академії наук, яка дає можливість усім бажаючим отримати додаткові знання у вибраній галузі науки. Запроваджена система ЗНО, яка викликає двояке ставлення. Тести дозволили здібним учням вступати у виші без хабарів, з іншої сторони  - ці тести відучують думати, лиш вдало вгадувати. Вони спрямовують вчителів та учнів займатися запам’ятовуванням величезного обсягу інформації, замість того, щоб навчатися логічно мислити та аналізувати. Складність вимог та спрямованість тестів на запам’ятовування другорядної дріб’язкової інформації змушує навіть талановитих учнів наймати репетиторів. Це лягає фінансовим тягарем на сім’ю, дискредитує школу і перевантажує учнів настільки, що вони уникають в 11 класі відвідування уроків, бо там на них чекає ще 18 різних предметів щотижня.

 Сумнівною, на мою думку, є доцільність продовження навчання до 12-ти років, вистачає і 10-ти, якби програму не перевантажували предметами, які до справжньої освіти не мають жодного стосунку. Чим, на мою думку, справжня освіта відрізняється від непродуктивного пережовування фактів? Перш за все – це набір традиційних базових предметів, які викладаються так, щоб розвинути аналітичне мислення. Кількість необхідної інформації подвоюється кожні декілька років, що вимагає від нас постійного навчання і переучування протягом усього життя, базові ж принципи практично залишаються  незмінними.

Бездумне копіювання не найкращого досвіду інших країн, безінерційність системи, коли будь-яка вигадка негайно впроваджується заради бажання справити враження і піднятися кар’єрними щаблями, викликає в учителів справжній жах перед черговими змінами. За 26 років Незалежності Міністерство освіти не спромоглося хоча б узгодити програми з практиками - викладачами математики, фізики та астрономії. Однак, раптом з’явилася ідея об’єднати групи окремих предметів в один коктейль, наприклад, фізику, хімію, біологію та астрономію. Фізика, що є пріоритетною в сьогоднішньому технологічному світі, як предмет, практично знищується. На черзі хімія, біологія та математика. Учні не наважуються здавати ЗНО з фізики, а виші технічного спрямування приймають заяви учнів, що мають сертифікати з географії, англійської мови, бо не хочуть залишитися без абітурієнтів. Подальше ігнорування цього явища може викреслити Україну зі списку технологічно розвинутих країн.

Школа перестала належним чином фінансуватися, розвиток її інфраструктури перекладено на плечі батьків та благодійників,  навколо цього крутиться вир зловживань та махінацій з подальшими моральними втратами для всього суспільства. Молодий шукає додаткових заробітків, не має часу на самовдосконалення, втрачає професіоналізм. Чоловіки кидають школу, а жінки працюють, маючи фінансову підтримку сім’ї, тому вчительські колективи, в основному, жіночі.

Американці, які, нарешті, зрозуміли, що тестова система зруйнувала їх школу, збираються вкласти величезні кошти у реформи. Сходяться на тому, що взірцем може бути Фінляндія. Основою успіху її системи освіти є не стільки свобода учнів чи продуманість інфраструктури школи, відносно невелике академічне навантаження (порівняно з азійськими системами) при значно меншому ніж в Америці фінансуванні, а особлива увага до вчителя, його фахової підготовки, його незалежності від будь-якого зовнішнього контролю і тиску - за впровадженими механізмами праці і фінансового забезпечення самі ретельно слідкують за своїм рівнем. Саме це вивело середню освіту фінів на перше місце в світі з точних предметів. Конкурс на посаду вчителя у найвіддаленіших куточках країни величезний, у педагогічні виші – 10 осіб на місце. Подібна картина - у Швейцарії.  В Європі - прекрасна система професійної освіти, школи, технікуми обладнані найсучаснішими роботами та верстатами з програмним управлінням, яких ще може й не бути на виробництві. Аксіоми сучасної освіти: жодна школа не може працювати краще за своїх вчителів; фінансові затрати на освіту – інвестиції в майбутнє. Тож затрати на освіту в Японії - 15% валового продукту, на оборону – 6%. Президент Сполучених Штатів раз на два роки доповідає Конгресу про стан освіти.

Президент Рейган на зауваження представника Пентагону, що бюджет на освіту перевищив бюджет на оборону, пояснив: «Якщо ви думаєте, що питання оборони вирішуються у вашому відомстві, то помиляєтесь, вони вирішуються за шкільною партою».

 За Отто фон Бісмарком ставлення держави до вчителя – це державна політика, яка свідчить або про силу держави, або про її слабкість.

                                    Відміна валу паперів - теж реформа

 - Ви стали особистістю завдяки своїм батькам, вчителям і шкільній бібліотеці невеликого селища Берегомет, де знайшли і прочитали фантастичний роман Колпакова «Гріада», і... китайсько-російський словник. Ваше ставлення до цих різних аспектів та  чинників виховання в час ІТ-технологій та до людського спілкування?

  - У становленні кожної людини велику роль відіграє раннє дитинство, сім’я, її історія, школа, соціальне оточення, місце, в якому живеш, та безліч інших випадкових і не зовсім випадкових чинників та подій. Виховує все: домашня бібліотека та віденський рояль, сільська бібліотека, сусіди, відсутність прискіпливої опіки, свобода ініціативи, навколишня природа. Я вчився в прекрасній сільській школі, поряд з якою знаходився добре обладнаний стадіон та спортивний зал, нас вчили віддані своїй роботі вчителі, що терпляче і з належним гумором ставилися до «броунівського руху» своїх учнів.

Учителем став випадково, але не жалкую – це прекрасна професія. Свою значимість відчуваю, коли зустрічаюся з колишніми учнями. В моєму професійному становленні після університету особливу роль мав колектив 24 –ої Чернівецької школи, її директор Іван Онуфрійович Часник. Завжди рівний у поводженні, швидше від усіх приходив на роботу і приязно зустрічав учнів та вчителів на порозі школи. Мені пощастило привітати його зі 100-річним ювілеєм, і я з подивом пригадав, що він ні разу, за 10 років співпраці, не зробив мені зауваження.

 ІТ-технології багатократно посилили спілкування - Фейсбук, Контакти. Люди стали розкованішими. Звичайно, якість спілкування залежить від рівня індивідуальної культури кожного учасника, тож дуже важливо дбати про оснащення бібліотек, шкільних кабінетів, розвитку засобів електронної комунікації.

Перебуваючи в Празі, зайшов у шевську майстерню. Вже літнього віку швець розповів, що вчиться заочно на філософському факультеті столичного університету. На запитання, чим викликаний  такий вибір, відповів: «А як я буду спілкуватися зі своїм сусідом, паном адвокатом?» . Щоб мати щастя спілкування, треба відповідати...

 - Розкажіть, будь ласка, про себе різного. 

 - Про себе - це про свою професію. Мені здається, що хорошими вчителями стають люди, в яких нема яскраво вираженого великого таланту, а так, усього потроху. Головне, щоб вчителеві було цікаво з дітьми, а їм – зі своїм вчителем. В Чернівецькому ліцеї, де я працюю з 1991 року, доволі довго були куратори: працювали тільки класними керівниками. Потім цю інновацію скасували, і мені дали 8 клас. Це було сім років тому після 19-річної перерви. Нове покоління учнів, при близькому знайомстві, справило на мене враження, близьке до шоку. Діти прийшли з різних шкіл і принесли звички, характерні для своїх закладів. Вони разюче відрізнялися від усього, що я раніше спостерігав. Привести їх до ладу вдалося величезною напругою сил - моєю і батьківського колективу, і я зрозумів, що пропустив без класного керівництва цілу епоху.

Другий шок наступив, коли познайомився з обсягом паперів, які класний керівник повинен оформляти протягом року. Безглуздість більшості документів вражає. Керівництво школи теж тоне в циркулярах і наказах. На перерві прибігає секретар з товстелезною папкою для підпису різних документів, з якими нереально ознайомитися і зрозуміти їх доцільність. Необхідна реформа - відміна паперового валу для всіх ланок освіти.

Щодо інших проблем освіти. Україна має колосальне історичне надбання в галузі культури, літератури, техніки, науки, музики, а також освіти. Наша середня освіта ще й зараз може похвалитися високим рівнем знань з точних наук. Боляче спостерігати, як усе це розбазарюється. Подивіться на потік талановитої молоді, що рушила за кордон, бо не вірять в успіх на батьківщині. У закладах освіти потрібна свобода дій, необхідно послабити бюрократичний прес і в центр процесу, повторюю, поставити вчителя, викладача, інакше буде біда.

В галузі освіти за останні 25 років у світі - справжня революція. Через Інтернет можна отримати заочно освіту від найкращих вишів світу, відео-лекції видатних викладачів у вільному доступі, виконуйте контрольні роботи і отримуйте сертифікати. Мої випускники вже користуються цими системами. Однак потрібен вчитель так, як найкращій  спортивній команді тренер. Фактор прямого людського спілкування не вдасться замінити – знання від машини можна максимально передати тільки машині.

- Навчаючи вихованців не боятися помилок, самі особисто їх боялися?

- Не можу точно відповісти на це запитання. Є один американський журнал для вчителів, редакція якого сповідує цікавий слоган: «Навчаючи – навчаємось» – дуже влучно.

 - Пам’ятаєте в 70-х роках минулого століття дебати фізиків і ліриків? Де поділися романтики?

 - Суспільство, особливо діти, перестали поважати вчителя. Суперечки «фізиків» та «ліриків» 70-х виглядають сміхотворними на фоні нового ідола, його величності долара.  Втім,100-доларова купюра точно відображає суть нового символа світового прогресу: портрет фізика Бенджаміна Франкліна прямо вказує на сутність успіху Америки.

- Знаний поет післявоєнної Європи Пауль Целан, родом з Буковини, не зміг пережити відторгнення від своєї землі навіть в умовах життя з французькою аристократкою? Ваш дід – освічений  кравець – прибув з Праги на чужину, ваш рід розкидало по різних кутках світу, навіть по тюрмах, ви вчилися в україномовному Берегометі і румуномовному Карапчеві, як щодо людського стрижня – він при цьому слабшає чи навпаки?

 -Міцніє. Целан загинув би в концтаборі, якби вчасно не вдалося втекти в Париж, але від себе не втечеш – його спіткала доля багатьох талановитих поетів з вразливою душею – короткий вік. Характер людини формується в ранньому дитинстві і допомагає жити та  досягати мети буд-де і будь-коли. Вогонь гартує сталь і палить солому.  

- Ви знана в Україні і в світовій науці та педагогіці людина. Чому не йдете в політику?

 - Це не моє. Маю приносити користь там, де можу. В цьому сіль кожної землі і держави.

Про особисте життя, у відповіді на це питання – прочерк. Рано втратив дружину.

                                                                      Розмовляла   Ольга Лобарчук

                                                                                 

                                               Біографічна довідка

 Пауль Францович Пшенічка народився в Чернівцях 1946 року. В 1969 році закінчив фізичний факультет Чернівецького державного університету. Лауреат премій імені Омеляна Поповича, Н.К.Крупської, вчитель-методист, нагороджений медаллю «За трудову доблесть», Заслужений вчитель України, «Соросівський вчитель», «Вчитель світу» - переможець за результатами міжнародного конкурсу вчителів «Intel ISEF» у Портленді США, вчитель фізики Чернівецького ліцею №1, викладач Буковинської Малої адемії наук, автор підручників для середньої школи,  науково-педагогічних статей у вітчизняних та міжнародних журналах, координатор Міжнародної конференції молодих вчених в Україні, член журі міжнародних  та всеукраїнських конкурсів з фізики, читає лекції і проводить майстер-класи в університетах та школах Європи та світу.