29.09.2014

 

Якби був живий народний майстер з Львівської Яворівщини Йосип Петрович Станько,  він би нас виправив: невдовзі,  колись єдине в Союзі елітне училище художньої різьби по дереву, яке готувало робітничу аристократію, тоді і тепер стовідсотково витребувану на ринку праці, досягає свого 120- річчя. Директор Івано-Франкового ХПТУ№14 , член національної  Спілки майстрів народного мистецтва Василь Михайлович Гевало теж починає історію училища із Забавкарської школи. Вона була заснована в Яворові за Австро-Угорщини з ініціативи і на кошти родини Шептицьких, щоб не згубилося в часі і просторі цікаве народне ремесло Яворівщини. Не лише виготовленням дерев’яної іграшки займалися мешканці цих бідних на землю лісистих теренів, а й різьбленням, виготовленням скринь, що заміняли шафи і служили міркою соціального статусу своїм розміром і наповненням приданого,славилися вишивкою і писанкарством. За Польщі школу назвали художньо- ремісничою. Вчили тут різьбярів за самобутньою яворівською технологією, столярів, майстрів  яворівського народного розпису. Академічні дисципліни  в цій школі, продовжує екскурс Василь Михайлович, викладався на такому високому художньому рівні, що поляки, наприклад, пам’ятник Пілсудському довірили проектувати і виготовляти саме цій професійно-освітній установі.

Цю Художню професійно-ремісничу школу закінчував у свій час і сам Йосип Станько. Отримав тут такі фундаментальні основи ремесла й освіти, що, не навчаючись більше ні в яких інших, додавши власної наполегливості, володів п'ятьма іноземними мовами, грав на духових інструментах. Викладаючи згодом в рідній альма-матер, вдосконалив техніку яворівської різьби по дереву, засновану з елементів яворівського розпису. Різьблення виконувалось на поверхні попередньо полірованій і тонованій. Елементами рослинного орнаменту в червоно-жовто-зелених кольорах з вкрапленням синього і білого історично оздоблювались яворівські скрині, забавки, предмети побуту. Цей, як і петриківський розпис, не має аналогів у світі.

Велику яворівську скриню ( пам' ятаємо – відповідно до соціального статусу) на Всеукраїнській виставці у Києві придбав у свій час один з президентів України, шанувальник української самобутності.

 Йосип Станько,  уродженець Яворівщини і один з яскравих засновників тутешньої професійної школи деревних ремесел, розробив, опираючись на місцеві народні традиції, понад 20 типових методичних навчальних елементів, мотивів і орнаментів для вивчення саме  в цій професійній школі. Тут у всі часи вчилися діти з творчими здібностями, які, як і в музичних училищах, мусять мати слух до музики художньої обробки деревини.

 У 1963 році, у зв'язку з адміністративною реформою і необхідністю наблизити навчальний заклад до меблевого комбінату, училище з райцентру  Яворова перенесли до селища Івано-Франкового. Втім, як би заклад не називали, незмінним у всі часи залишалися напрацювання художніх народних ремесел, притаманних, в основному, цьому етнорегіону.

Колись тут працював цех з виготовлення скринь. Виготовлялись вони  трьох розмірів: великого, середнього та малого. Сьогодні в художньому училищі навчальні програми передбачають виготовлення скринь сувенірного призначення, на яких учні вивчають розмаїття яворівського орнаменту.

Як для своїх

 Найкращим мірилом якості будь якої справи, є те, чи самі свої користуються. Йосип Станько, без сумнівів, схвалив бажання сина Яреми йти його стопами. Після закінчення школи Станько-молодший подався до училища здобувати фах різьбяра - столяра.

Нинішній директор, теж випускник Івано-Франкового ХПТУ №14 80-х років, показує атестат Яреми Станька, випускника 1949-го. Цей документ його власник  подарував музеєві училища разом з унікальними різьбярськими роботами батька.  Ярема Йосипович був у півсотні перших його післявоєнних вихованців, який три роки на «відмінно» і «добре» осягав спецкурси креслення і рисунку, конструювання і стилістики меблів, матеріалознавство, предмети математики, української мови, політзанять і був оцінений  для професійної зрілості балами з поведінки.

Один з перших продовжувачів традицій яворівського різьблення, як «виду різьби – винаходу» Йосипа Петровича Станька, був Сава Миколайович Мельник.

Після закінчення Косівського училища Саву Миколайовича скерували на роботу в Яворівське художнє ремісниче училище. Цей чоловік, родом з Вінничини, теж залишив помітний слід у становленні яворівської Школи художніх ремесел. Він оздоблював яворівським різьбленим орнаментом  декоративні куманці, скрині, тарелі, декоративні панно з використанням різьблених або мальованих портретів. Одна з таких робіт - куманець з портретом Йосипа Петровича Станька обрамлений яворівською різьбою, знаходиться в музеї училища, який  служить своєрідною творчою лабораторією, фрагментом того, з чого

тут складалася і утверджується нині  професійна школа, атмосфера вишколу, який учні можуть здобути саме тут і ніде інде. Великий відсоток випускників продовжують навчання в вищих навчальних закладах відповідного профілю, вдосконалюючи свій професійно-художній фах.

Випускник Івано-Франкового ХПТУ №14 Остап Сойка, нині співробітник Львівського національного музею, виготовив дерев’яні ялинкові прикраси, розписані яворівським орнаментом і показав їх чи не всьому світові: колекція прикрашала  Різдвяну ялинку у Ватикані.

 - Сьогодні,- каже голова профспілки Івано-Франкового державного навчального закладу «ХПТУ ім. Й.П. Станька», вчителька математики Леся Євстахіївна Дацко, - більшість наших випускників працевлаштовані. Багато – продовжуючи традиції, навчають тут своїх дітей.  Наші вихованці працевлаштовуються вдома і в ближньому зарубіжжі, продовжують навчання в сусідній країні.  Училище має плідну співпрацю з польським ліцеєм пластики імені Бернардо Морандо міста Замость.

Понад 12 тисяч випускників за  майже сімдесятирічну історію не загубилися на ринку праці, і  цим теж формують імідж художньої професійно-технічної школи, яку вже не на ремісничих, а на творчих вершинах репрезентують такі відомі вихованці, як головний художник Монетного двору України, автор дизайну національної валюти Роман Чайківський, викладач Львівської національної академії мистецтв Ігор Гавришкевич та багато інших випускників.

 З учнями Івано-Франкового ХПТУ№14 сьогодні працюють Заслужений майстер народної творчості України, члени Спілки майстрів народного мистецтва України.  Педагогічний колектив зі своїми вихованцями організовують творчі пленери і виставки, презентують Україну на міжнародних виставках-ярмарках, як, для прикладу, вихованці майстер-класу «рогозоплетіння» подружжя майстрів Мурин.

 А нещодавно на міжнародній виставці-ярмарку народних промислів у польському Люблині  вони отримали разом зі своїми учнями Дипломи і премії за перше місце серед представників України. Їх відзначили за майстерно сплетені з екоматеріалу сумки-коблі, колиски, сувеніри, ляльки, коші, вертепи і шопки з 28 фігурами різдвяних героїв. Таку оригінальну шопку залюбки придбавають поціновувачі народного ремесла в Україні. Відзначив Володимира і Тетяну Мурин «закордон» і за те, що не лише поодиноко зберігають для нащадків оригінальне ремесло, а й популяризують його серед молоді.

 Польська колега призналася Володимиру Васильовичу: займається  таким же ремеслом вдома. Що зберігає його, отримує від держави щомісячну зарплату. Молодь, каже, у нас до цього байдужа. «А мені, зауважує не без  прихованої радості і гордості член Спілки народних майстрів України Володимир Мурин, - наші діти тім’ячко видовбали, щоб брав їх  і на майстер- класи,  і восени на заготівлю рогози – очерету. Так це ж по пояс у воді треба стояти!

 А ось вже кілька місяців проситься в учні… пенсіонерка зі Львова. Доведеться, мабуть, таки нашому директорові зачислити її. У Європі пенсіонери в університети вступають, а наші практичні -  хочуть навчитися ремесла.  Поважна пані телефонує щодня  у точно визначений час і, виглядає, що свого доб'ється».

- Ви відчуваєте, - запитав мене в розкішному музеї училища, де зберігаються роботи майстрів і кращих дипломників-випускників Івано-Франкового училища, член Спілки дизайнерів України, викладач конструювання меблів і теж колишній випускник ХПТУ №14 Андрій Михайлович Стахник, - особливу атмосферу тут?

  Я відчувала тільки запах дерева, лаку, букет деревних ароматів.

-  Це по-справжньому відчуваєте тільки Ви, - кажу відверто,-  бо щодня спілкуєтеся зі своїми учнями.

Мені вдалося  поговорити з кількома- столярами і різьбярами. Другокурсник з ближнього села Солуки Максим Вус вступив у Художнє, бо «тут вчився батько, який зараз працює столярем на меблевій фабриці «Сяйво» . Він ще «постажується у батька, заробить гроші і відкриють свою справу».  Однокурсник Максима львів'янин «не просто так сюди їздить. Знайомі, які закінчили училище, сказали, що тут є добре обладнання і справді професійно навчають потрібного ремесла».

В музеї біля розписаної скрині зустріли учениць нової для училища недавно ліцензованої професії живописців - художнього розмалювання по дереву Риту Кравчук з Хмельниччини і місцеву мешканку Олену Ханас. Хмельничанка за наполяганням матері пішла в медичне і покинула його, щоб вступити, як і прагла, в Художнє… Інформацію знайшла на їх сайті в інтернеті. Олена прийшла сюди  за наполягання матері  і не шкодує. Мріяла стати вчителькою початкових класів, думала, що тут будуть занижені вимоги до загальноосвітніх предметів, а сталося навпаки. Вимоги високі та, якщо «вчителі в школі не мають часу на додаткові пояснення і повторення незрозумілого, то тут не відмовляють залишитися з учнем після уроків». Тепер хоче стати викладачем архітектури. Обидві учениці, як сказала заступник директора з виховної роботи, викладач екології Світлана Миколаївна Плесак, «затримуються в художній майстерні  до вечора». Беруть активну участь в конкурсах художньої самодіяльності, оформленні екологічної Франкової стежки в Яворівському природничому національному парку, де Світлана Миколаївна проводить з вихованцями і туристами активну просвітницьку роботу.

 Відкрили в училищі, додає директор Василь Михайлович Гевало, нову професію-коваль ручного кування, виробник художніх виробів з металу. Учні училища мають можливість, всі без винятку безоплатно проживати в гуртожитку. Забезпечуються одноразовим харчуванням і щомісячною стипендією. Сьогодні навчаються близько трьохсот учнів з різних регіонів України: з Києва і Одеси, Кіровоградської, Донецької, Рівненської, Тернопільської та Хмельницької областей.

Віримо, кажуть майстри Івано-Франкового державного Художнього профтехучилища, в свій навчальний заклад: нашій державі сьогодні і в майбутньому потрібні професійно підготовлені молоді фахівці, а наші випускники зможуть працювати і в державному, і в приватному секторі.

Батьки і діти думають сьогодні про те, як житимуть їх спадкоємці  далі.

«  Про закордон і не думаю, - впевнено каже майбутній різьбяр - столяр, Вячеслав  Кордияка, я й тут зумію заробити і бути з родиною, друзями. Це для мене важливо».

 Пряма мова про проблему

Василь Гевало, директор Івано-Франкового ХПТУ №14: Для збереження та розвитку державних закладів професійної освіти етно-історичної традиції зі статусом  «художні», а їх і сьогодні небагато,  важливо враховувати і відобразити на законодавчому рівні більш обмежений контингент учнів і меншу наповнюваність груп порівняно з ПТУ, які готують спеціалістів масових робітничих професій. В проекті закону «Про профтехосвіту» це не враховано і не відображено.