17.02.2017
У листопаді 2017 року Об’єднання профспілок Львівщини, Федерація профспілок України відзначають 200- річчя утворення на теренах України, зокрема на західних її землях, профспілки. Це сталося, як прийнято вважати, 6 листопада 1817 року у Львівській друкарні Піллера.
Минулого року Львівська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України відзначала 110- річчя своєї громадської організації. Власне професійної, яка захищала інтереси вчителя і найбільш ідентифікована до сучасної назви і сутності громадської професійної організації. Це була «Взаїмна поміч галицьких і буковинських учителів і учительок», до складу якої входили понад 2 тисячі членів. Сьогодні працівники освіти - це наймасовіша і найпотужніша професійна спілка, яка об’єднує кількасот тисяч спілчан, досягає в багатьох випадках, завдяки своїй згуртованості і бойовитості спілчан і лідерів, результатів у рівні оплати праці, зберегла певну частину профспілкового майна, веде активну культурно-просвітницьку діяльність серед батьків і дітей, що дає підстави її лідерові Марії Яцейко стверджувати: «Освітянська профспілка завжди була з працівником освіти, з народом і для нього»
Із цього й починаємо розмову з Марією Григорівною.
– Правомірно вважається, що культурологічні, просвітницькі організації були підґрунтям, на якому появилася вчительська професійна спілка?
– Для прикладу, процитуємо слова із тодішнього Статуту про мету створення Товариства: «…згуртувати учительські сили Галичини і Буковини для несення собі і своїм родинам взаємної помочі моральної і матеріальної… та підтримування товариського життя членів; піднесення й оборони інтелектуальних і економічних інтересів учительського звання і праці; оборони професійних, громадянських і службових прав членів; піднесення шкільництва і загальної освіти; взаємодопомога в культурній праці».
«Тільки загальна організація українського вчительства, оперта на взаємній помочі, дасть нам силу, піднесе нас, змусить усіх шанувати нас і з нами рахуватися» – стало гаслом тодішнього активу.
Відома просвітителька, народний научитель, громадська діячка і перша голова «Комітету помочи раненим» Олена Левицька в роки першої світової війни писала: «тільки в громадсько-організаційній праці, в свідомости і певности свойого національного достоїнства лежить наше відродження». Упродовж цієї, скажемо так, вельми «профспілкової» думки додамо: і поступ нашої громадської організації, яка, будучи соціальною опікою для освітянина, завжди паралельно тягнула за собою інтерес батьківської громади, дитини і чи не кожної родини.
– Маріє Григорівно, вкотре Ви обираєтесь профлідером обласної галузевої профспілки? За вашими плечима і справами – жива новітня історія професійної організації, тож можете сказати про важливі її віхи...
– Це моя п`ята каденція, А в галузевій профспілці, пройшовши щаблі від члена студнтської до голови Шевченківської у місті Львові районної організації, заступника і голови обласної галузевої, маю напрацьоване бачення профспілкових проблем, оцінку зробленого за понад півстоліття. Кажуть в народі про «китів», на яких все тримається. У нашій організації за цей чималий відтинок часу «китами», які підняли, утримали і розвинули організацію була така феноменальна особистість, як Єфросинія -Антоніна Кондратенко. За неї у післявоєнні, у 50-х минулого століття і в подальші роки були відкриті кількадесят дитячих оздоровчих таборів, 4 пансіонати, проведений капітальний ремонт Будинку вчених, взято на баланс і під матеріальну опіку Будинки вчителя. Багато зробила в організаційному плані і структурній розбудові організації. Бог дав їй, нині вже покійній, понад 90 років життя, з яких понад сім десятків - активних трудових. Завдяки голові обласної галузевої, яка була обрана і працювала згодом у Києві в керівних органах Центрального Комітету, Галині Йосипівні Піддубній, ми отримали на свій баланс вчительський пансіонат «Пролісок» у Трускавці. Вона в пріоритети профспілкової роботи ввела оздоровлення спілчан, продовжувала зміцнювати матеріальну базу галузевої профспілки.
– Ваші колеги – голови інших галузевих профспілок, колись багатих матеріально, багатших, ніж освітянська, кажуть, що Ваш феномен у тому, що вдалося зберегти хоч частину профспілкового майна... Дехто теж намагався це зробити і зіткнулися з прямою небезпекою втратити оздоровчі профспілкові бази в лихих 90-х, які пізніше підпалювали, нищили, ще й погрожували фізичними розправами.
– Розумію. Ми пройшли через суди, погрози, боротьбу. Я вдячна своєму активові, своїй профспілковій адвокатурі за сміливість, грамотність і солідарність. Вдячна ректоратові і особисто професору Юрію Бобалові - ректорові «Львівської політехніки», для прикладу, як вирозумілому роботодавцеві і нашому соціальному партнерові, за громадянську позицію, якщо хочете, за «профспілковість» у збереженні оздоровниць в галузі, розумну ділову підтримку у свій час керівництва департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації. Всього треба хотіти, жертвувати здоров’ям... Спільно нам вдалося зберегти в освіті оздоровчий табір у Зозулях на Золочівщині, який нині слугує оздоровленню освітянських родин.
– На останній вашій нараді апарату зроблено особливий наголос на, здавалося б, не нових надбаннях: «профкутки», чи то пак – «профвісники» – на видному місці в кожній первиннній організації, виїзди в кожну первинку».
– Це «старе» має нове звучання в умовах адміністративної реформи і нашої співпраці з новими чисельними соціальними партнерами – окремими місцевими територіальними громадами. Працюючи на випередження, ми вносили відповідні зміни до Статуту нашої профспілки, налагоджували з ними контакти за активної участі нашої правової служби, спільно вдосконалюючи правове поле співпраці. Тепер, використовуючи нові засоби комунікації, увесь спектр інформаційних засобів, починаючи від інтернет-мережі та електронної пошти, маємо себе подати «на живо», створивши і дотримуючись графіка виїздів у низові організації. Одна справа, що голова профкому прочитає наші актуальні повідомлення в електронній пошті, інша, коли важлива соціально-правова інформація профспілки розміщена у всіх на видноті, всім доступна: від учителя до техпрацівника і батьківської громади, як частини тієї ж місцевої громади. 2017-й рік, для нас абсолютно не формально, оголошений Роком первинної організації.
– Яке найважливіше завдання ставите перед собою на сучасному етапі розвитку профспілкового руху?
– Завдань багато, особливо тих, що стосуються мотивації членства. Одне з кардинальних – добитися на законодавчому рівні, щоб преференції – додаткові виплати, пільги в оздоровленні, у створенні умов праці, які записані в наших Угодах і колдоговорах, (а наша профспілка єдино репрезентативна, згідно Закону про соціальний діалог), і яких досягаємо в боротьбі, стосувалися лише членів профспілки.
