23.03.2021
Голова Об’єднаної територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України Миколаївської міської, Розвадівської, Тростянецької сільських територіальних громад Степанія Кипріянівна Дубик зустрічає свій уродинний ювілей. Цьогоріч на вістрі чергових реформацій у суспільстві – адмінреформа і всі проблеми, які треба подолати, переформатувати, організувати роботу так, щоб профспілка й надалі гідно служила освітянам. Тож признання: «любимо своїх людей і стараємось їх зрозуміти», яке ювілярка зронила ніби й мимохідь, дало нам певний ключ до розуміння того, як їй вдалося зробити і не втратити кількісно, а головне – якісно, членство в громадській організації. Понад півтора тисячі членів, 36 первинок, люди гуртуються, бо вона вміє їх гуртувати. Керівництво обласної організації наголошує: вона була серед зачинателів навчань-семінарів активу і соціальних партнерів, які проводились в тій чи іншій, мабуть таки, в кращих сільських школах і профспілкових первинках, де, практично, можна почерпнути живий досвід і позитив. Пам’ятаю її семінар для активу і директорів у Львівському профспілковому Будинку вчених за участі обласного профлідера Марії Яцейко, профспілкових юристів. Вже цьогоріч, попри проблеми пандемії і карантину, зуміли без порушень провести ділові зустрічі і навчання голів профкомів, нових роботодавців та влади в Миколаєві і Розвадові, на черзі така зустріч в Тростянецькій ОТГ. Її авторитет підкріплюють фахові виступи спеціалістів обласної освітянської Профспілки. Настільки вони креативні, що про це пишуть і дякують представники місцевої влади.
В цій територіальній організації поєднано досвід старшого покоління і молодих профактивістів. Перевірена формула має конкретні імена: відомі голови первинок – Марія Бутковська, Марія Вівчар, молоді, повні азарту і задумів Леся Терлецька, Леся Андрійчик, Василина Кисіль, Ірина Рудка, Лілія Гринишин. І це, на щастя, далеко не всі імена, на яких тримається організація. Не забувають в глобальному і таких суто людських «дрібних» деталей, які часто –густо перекривають великі: організували свій інтернет-чат територіальної профспілкової спільноти, який «із самого ранку червоний від добрих слів, привітань і побажань уродинникам та ювілярам».
Сама Степанія Кипріянівна, каже, що їй поталанило з владою, яка розуміє освіту зі середини, бо самі проходили у свій час непростий вчительський професійний шлях. Правда, як і те, що накладається вона на особисті якості та трудову біографію вчительської родини Степанії Дубик, яку нині, на жаль, не часто можна зустріти: де народилася, там і пригодилася. А народилася Степанія Дубик в селі Рудники на Миколаївщині, де живе й до сьогодні з сином і невісткою - освітянами, а також зі своїми трьома внуками.
До школи ходила в село по сусідству, закінчила географічний факультет Львівського Франкового університету і повернулася працювати на рідні терени – вчителькою в Миколаївську середню школу, завідувачкою методкабінетом, заступником директора, головою профкому школи, згодом була обрана районним профлідером. Сьогодні можемо стверджувати: не випадково, бо довіряють Степанії Дубик спілчани не одну каденцію, а ініціативність її не зникає, не притуплюється. Вище профспілкове керівництво нагородило районного профлідера Степанію Дубик Почесним профспілковим знаком «Заслужений працівник профспілки працівників освіти і науки України» за непересічний професійний та організаційний дар.
Якби хотіла відзначати свій ювілейний день гучно, то, мабуть, і стола не стало б на всіх її друзів, колег і близьких людей. Бо в неї саме той ювілей, коли нікого не можна обійти, а, усамітнившись, бути душею з усіма і зі своїми багатими думками та довгим, як саме життя, поглядом на чималий трудовий шлях. На ньому всього багато траплялося, а згадується найкраще. І це теж одне з людських щасть. Тож здоров’я Вам і наснаги до життя, шановна Степаніє Кипріянівно.
