17.09.2018
Ще ніколи не отримувала від свого співбесідника такого нежурналістського завдання: наприкінці розмови Марія Іванівна Нечай, педагог з 35-річним педагогічним стажем, попросила: « Підіть і погладьте руки своєї мами, скажіть, будь ласка, що то я попросила». Ефект був феноменальний. Мусила розповісти про свою візаві не лише вам, шановні читачі, а й своїй старенькій матері, яку доглядаю.
Взялася написати про Марію Іванівну, як сама мені нагадала, вже не вперше. Вона - голова профспілки Івано-франкової -Янівської) опорної школи, що об’єднує три сільські філії та селищний Центр дитячої та юнацької творчості. 126 членів профспілки; про зміну цього громадського статусу членів трудового колективу тут ніхто мову не веде. «Що головне в моїй роботі, громадській і педагогічній? Бути людяною до колег і керівництва. Душевна дипломатія, якої не вчать у жодних університетах. Ця наука, як і я – родом з дитинства, з давнього шклівського роду, де дідусі були сільськими дяками, мама - колгоспницею, від якої студенти університету записували давні українські народні пісні для написання дипломів. Батько - кочегар шклівського санаторію. До нього приходили люди на розмову й пораду, як до хати-читальні. Мама прожила 102 роки ( на своє століття ще співала і танцювала. Я завжди відчувала оберегом її молитви, сонцем у серце світили її вишиванки - найбільше багатство 5 дітей і численних внуків». Марія була наймолодшою і любленою усіма дитиною. Брати і сестри не ділили маєтків і не знали сварок. Тому, може, роздумує вголос, мені поталанило в житті: мала велику насолоду від своєї праці в школі з дітьми і для людей. Коли мені кілька років тому вручили профспілкову відзнаку ФПУ та після виступу на трибуні до мене підійшла голова обласної організації галузевої профспілки Марія Яцейко, її заступник і, вважаю, моя приятелька Галина Долішня, голова Об’єднання профспілок Львівщини Роман Дацько й потиснули мені руку - це була ще одна висока нагорода. Я, продовжує профлідер первинки, приїхала у свій колектив і сказала колегам: якщо працюєш, то є про що, навіть мимохіть, розповісти, і Тобі обов’язково потиснуть руку. Їм моя думка сподобалася...
Я неодноразово писала про Марію Нечай з різних приводів: делегат 7 з’їзду ФПУ, член Ради обласної галузевої профспілки, голова оргкомісії Яворівської районної організації, яку очолює Ярослава Кобиця і яка є не лише однією з найчисельніших -3 тисячі спілчан, а й однією з найкращих завдяки, у тому числі таким лідерам первинок, як Марія Іванівна. Вона - активна учасниця форумів та ділових зібрань, акцій протесту. Директори школи змінювалися, а голову профкому колектив не змінює десятиліття. Марія вміє бачити навколо себе ближніх: знайомих, малознайомих і друзів. Поки ми з нею розмовляли (йшла вулицею), десятки «Добридень» від земляків селища переривали нашу жваву бесіду. Пам’ятає людям добро. Каже, Людиною стала завдяки батькам, а Вчителькою завдяки своєму Вчителю географії Шклівської середньої школи Козакові Андрію Олексійовичу, обдарованій особистості, краєзнавцеві, педагогові, активістові хору «Нова Яворівщина», авторові документального фільму «Яворівське весілля». Бути вчителем, думала, то бути таким талановитим і розумним, як Андрій Олексійович. Її трудовий старт після закінчення Львівського Франкового університету в рідній школі під орудою таких наставників був щасливим талісманом на увесь життєвий шлях. Гордиться своїми донями – теж успішними випускницями її альма-матер. Незнайомі їй люди підтверджують ці почуття. Недавно дівчата, відпочиваючи на престижному курорті, обидві працюють у відомих фірмах в Україні, попросили надіслати їм туди батьківські фотографії. Їх нові знайомі – старше подружжя - уподобали Галину та Оксану і попросили показати фото батьків, котрі виховали таких доньок.
В житті Марії Нечай було багато всього - перешкод також, бо усього досягала своєю працею. Але, каже, Божу десницю, завдяки заслугам роду, завжди відчувала над головою... А нині, з нагоди її ювілеїв, трудового і уродин, щастя й здоров’я їй бажають сотні вдячних вихованців, колеги-вчителі, профспілковці, серед яких знайшла справжніх друзів. То теж нетлінне багатство.
Ольга Лобарчук
На фото: голова первинної організації Івано-франкової опорної школи, активістка обласної організації освітянської профспілки Марія Нечай (посередині) з районними профлідерами Львівщини
